Земляки, якими маємо пишатися
Мрія матері, яку сини втілили у життя
В дитинстві Любов Олександрівна Товкач мріяла стати лікарем. Але в сім'ї було троє дітей, батьки жили і працювали в селі, коштів не вистачало.
Після закінчення навчання у школі Любов вступила до Березоворудського державного аграрного технікуму (нині Відокремлений структурний підрозділ «Березоворудський фаховий коледж Полтавського державного аграрного університету»).
Вона успішно навчалась, була старостою групи. Саме в технікумі познайомилася з красивим, мужнім хлопцем на ім'я Василь. Він навчався в технікумі, мріяв стати механіком.
Молоді люди створили гарну родину, виростили двох синів, дочекалися внуків.
Сини втілили в життя мрію мами – стали медиками.
Старший, Юрій, закінчив Чернівецьку медичну академію. Нині він – викладач академії, має наукове звання – професор. Його знають і поважають в Чернівцях.
В даний час два сини Юрія навчаються в медичних закладах Чернівців, мріють стати лікарями.
Молодший син, Вадим, після закінчення Чернівецької медичної академії працював хірургом в одній із клінік міста Києва. А коли розпочалась АТО – став військовим хірургом.
В 2015 році були важкі бої на Сході нашої країни. Вадим в цей час рятував наших бійців на Луганщині. Згодом місто Луганськ було оточено. Вадим оперував тяжко пораненого бійця. Під час операції був сам тяжко поранений. Переніс декілька складних операцій.
За заслуги перед Батьківщиною в 2015 році, згідно Указу Президента України Петра Порошенка, був нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни".
Вадим продовжував і далі надавати допомогу пораненим бійцям у військовому госпіталі. У жовтні 2016 року нагороджений медаллю "За заслуги" Фонду Національної безпеки України.
В даний час Вадим Васильович – капітан медичної служби, завідуючий хірургічним відділенням військового госпіталю.
Напередодні Дня Збройних Сил України, згідно розпорядження київського міського голови, Вадим Васильович був нагороджений медаллю "Честь. Слава. Держава".
4 грудня 2025 київський міський голова Віталій Кличко вручив нагороду нашому землякові. Мама, Любов Олександрівна, щиро вітала синочка з нагородою.
На жаль, батько не дожив до цієї радісної події. Батьківське серце не витримало всіх складних життєвих ситуацій, в яких перебував син у роки АТО. В 57 років Василь Іванович полишив цей світ.
Він дуже любив свого сина і сьогодні пишався б ним та його досягненнями у житті.
Гребінківська міська громада вдячна батькам за виховання таких синів, якими сьогодні ми пишаємося! Бажаємо Любові Олександрівні здоров'я, багато років життя, а синам – надалі проваджувати свою почесну місію – рятувати життя Захисникам України.
Більше світлин та інших матеріалів – у Фейсбук-спільноті Гребінківського міського краєзнавчого музею
Фото з сімейного архіву родини Товкачів
