Великдень – святкування воскресіння Хреста чи жалобні спомини його передсмертних страждань (за матеріалами часопису «Полтавские Епархиальные Ведомости», 1913 р)
Возвеличення та святкування воскресіння Ісуса Христа не завжди було такою радісною подією, як у теперішні часи, та навіть у минулому столітті. Історію відзначення свята Паски досліджували уже давно. Сто років тому ці питання були також актуальними та спонукали духовних служителів до виявляння відомостей про Пасхальні традиції. За матеріалами «Полтавських Єпархіальних Відомостей» за 1913 рік можна дізнатися цікаві факти про становлення святкування Великодня.
Безумовно свято Паски являється одним із найважливіших свят та належить до найдревніших. Початок відзначення його відноситься до часів апостолів. Але при апостолах та в перші три століття свято Паски не мало урочистого та світлого забарвлення. Не було радісного святкування перемоги над смертю і Воскресіння Христового. Послідовники цей день проводили в скорботі та споминах про передсмертні страждання Спасителя. Справа в тому, що день єврейської Паски співпав із днем смерті Ісуса Христа, внаслідок чого християни вирішили відмовитися від дотримання іудейських святкових обрядів. У ці дні запровадили піст в знак жалю та пам’яті мук Сина Господнього перед смертю. У вигляді такого посту і існувала спочатку Паска. Тоді її називали «крестной Пасхой». А вже пізніше це свято почало відокремлюватися у вигляді самостійного свята Паски воскресіння, яке виражалося закінченням пасхального посту.
У IV та V століттях в результаті визнання християнства дозволеною релігією, богослужіння набуває розмаху і формуються та укорінюються релігійні свята. Щодо свята Паски в даний період, то головним вирішеним питанням було встановлення дня його святкування: «Споры, касающиеся этого пункта дошли до такой остроты, что по признанию современников, волновали церковь не менее арианской ереси… Христиане, по выражению историка Сократа, хотя из-за этого не расторгали общения, но по причине разногласия проводили этот праздник печальнее». Отже, в 325 році постановили святкувати Паску в перший день після весняного повного місяця і тільки в неділю. Про день святкування Паски оголошували єпископи головних міст особливими окружними посланнями. До IV століття відносять і кардинальну зміну в традиціях та характері відзначення Паски. Це свято із дня постування та дня скорботи поступово перетворюється на свято радості в честь воскресіння Ісуса Христа. Спостерігається також зміна і в характері та послідовності пасхального богослужіння того часу. Воно, як і в ІІІ столітті розпочиналося з вечора, але мало інший зміст. Тепер в пасхальну ніч очікували другого пришестя Христа. Таким чином, оплакування Сина Божого плавно перетворюється в радісне очікування зустрічі з ним. «Это предпасхальное бдение состояло из молитв и прошений, чтения закона, пророков, псалмов и крещения оглашенных. Затем по прочтению евангелия о воскресении и соответствующей беседы, с молитвою об обращении Израиля, бдение, а с ним и пасхальный пост оканчивались, и начиналась торжественная пасхальная евхаристия.
Особенно торжественно должно было совершаться предпасхальное бдение с пасхальной литургией в том месте, которое ознаменовано крестными страданиями и воскресением Спасителя».
На цей же період припадає започаткування яскравого освітлення вогнями процес богослужіння у пасхальну ніч, що також підтверджує радісний і урочистий характер святкування. Імператор Костянтин Великий, наприклад, у священну ніч наказував запалювати воскові стовпи по всьому місту так, «что эта таинственная ночь становилась светлее самого светлого дня».
Відповідно до зростання значущості цього свята імператори IV та V століть видавали ряд розпоряджень, які підсилювали радісний характер пасхального святкування. Імператор Валентиніан І у 367 році поклав початок традиції звільняти в день Паски засуджених із тюрем, виключаючи особливо тяжких злочинців. Феодосій Молодший заборонив протягом посту давати театральні та циркові вистави.
У наступні століття характер святкування Паски в основному не змінювався, а лише збагачувався новими обрядами богослужіння та урочистими співами. У цьому відношенні особливо важливе значення має VIII століття, коли пасхальні богослужіння неабияк збагатилися надихаючими творами відомого богослова св. Іоанна Дамаскіна. Його праці являються яскравим прикладом справжнього релігійно-поетичної творчості. Після св. Іоанна Дамаскина пасхальне богослужіння продовжувало розвиватися аж до появи Ієрусалимського статуту (XIVст.). Порядок пасхальної служби утверджувався і у XVII столітті після виходу друкованого видання Типікона.
За матеріалами Державного архіву Полтавської області.
Підготував
Головний спеціаліст архівного відділу Лубенської РДА О. Синенко
